Як все починалось

     А починалось все  з того, що я змінив активну тімлідсько-активістську роботу в великій Компанії на позицію простого девелопера в компанії маленькій, навіть без офісу в Україні. Ніколи не чекав від себе такого кроку, але так вийшло. Про причини можна говорити довго, але загалом - просто стомився, і захотілось трохи спокою.

...

     В якості офісу ми на перший час зняли мансардну кімнатку в офісі айтішної компанії. Враження після 4-х днів роботи можна описати коротко: "я помер?". Ніхто не кличе на мітинги, не пінгує в скайпі, не кличе на каву. Ніхто не задає питань, і не потрібно нічого вирішувати, я ж тепер просто девелопер. Немає гори планів на день. Немає купи подій в календарі. Та й самого календаря також немає. Політик фірми теж немає. Сидиш і медитуєш на код. Колег немає, поговорити немає з ким. Не цокають в коридорі каблучки, примушуючи рефлекторно втягувати живіт. Доречі, наразі це - найбільше, за чим я шкодую:)
Графіку роботи - немає. Приходь коли хочеш.

Свобода... 

• На третій день йдучи на роботу, я зрозумів, що я не хочу брати машину, а хочу пройтись. Чому? Бо я не поспішаю. Нема куди поспішати.
• Я нарешті спромігся заплатити за протерміновану страховку машини. Я знав, що вона закінчилась, але заплатити - не доходили руки. Тепер я це зробив. Виявилось, що мені вже майже анулювали договір.
• Раніше я заходив в касу Приватбанку о 9-й, бачив там чергу з трьох людей, одразу розвертався і йшов геть. Бо поспішав. Незважаючи на те, що в мене там давно протермінований кредит, і на нього капають відсотки. Сьогодні я лишився і заплатив всі рахунки.
• Відсидівши в черзі в банку, я зрозумів, що голодний. Раніше я був голодний завжди, починаючи з 11-ї ранку. Бо не було часу зупинитись і нормально поїсти. Або було відчуття, що це нанесе непомірну шкоду роботі:) Кілька булочок, куплених колегами в "Лабі" - межа мрій. Сьогодні, вийшовши з банку, і побачивши Пузату Хату, я зловив себе на думці, що я можу туди зайти. І зайшов!
• Ввечері я усвідомив, що вже 3-й день не відповідаю автоматично "ні, я буду пізно і стомлений" на прохання дочки погуляти з нею після роботи.
• А в кінці першого тижня свободи мою голову свердлила думка "Я зараз йобнусь. Я змінив світське життя на келью монаха :)"

Далі буде...